Письменниця та її доба. Дослідниця творчості О. Забужко Л. Ткач вважає, що письменниця «...належить до тих, хто думає по-українському й про українське, хто розмовляє по-українському й поза місцем роботи, а не лише зі службового обов’язку, хто не емігрував з України, хто всупереч усякому “здоровому глуздові” пов’язує з Україною своє майбутнє і вірить у те, що Україна залишиться батьківщиною їх дітей та онуків. У певному сенсі О. Забужко можна вважати речником покоління (хоч вона сама навряд чи свідомо взяла б на себе таку роль), а проте об’єктивно це так. Вона промовляє від того покоління української інтелігенції, що вже не зазнало природного рідномовного середовища. З погляду свого мовного досвіду О. Забужко визначає себе як «щасливо зацілілу жертву масового надлюдського експерименту».
Оксана Забужко. Фото. 2012
Творчість. Першу поетичну збірку «Весняні акварелі» О. Забужко підготувала до друку ще в 13 років. Передмову до книги написав М. Стельмах. Однак через політичні репресії щодо її батьків у 1970-х роках твори юної поетеси не опублікували.
О. Забужко — яскрава представниця покоління вісімдесятників. Збірка поезій «Травневий іній» побачила світ у 1985 р., згодом були «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда» (2000), «Друга спроба. Вибране» (2005). Поетеса розвиває ідею абсурдності людського існування: у тоталітарному й постколоніальному просторах важко залишатися вільною особистістю. Поезії «Голосом вісімдесятих», «Іронічний ноктюрн», «Спроба сонатного циклу», «Нічні метелики» — це створення О. Забужко поетичного портрета свого покоління.
У своїх ліричних творах поетеса заглиблюється та по-філософськи осмислює основи людського буття, розкриває різноманіття людських емоцій. Основні мотиви її лірики, у яких простежуються філософські домінанти: біблійні («Іще слова, вологі і сирі...», «Самогубне дерево», «Корабель дурнів», «Благословіння хлібів», «Коментар до дій св. Апостолів», «Дорогою до пекла», мотив гріховності («Базар на медового спаса»), абсурдності буття (цикл «Естетика пози», «Монолог Офелії»), смерті й страху («Самогубне дерево»), художнього часопростору («Два трансатлантичні сонети», «Од такої тоски...», «Крим. Ялта. Прощання з імперією», «Розмова»), ментальної пам’яті («Цей чоловік...», «Художник», «Од такої тоски...») тощо.
Авторка зосереджується на історичному минулому і майбутньому України, проблемі національної ідентичності сучасної людини, ролі поета і поезії в суспільстві, порушує феміністичні питання тощо.
В інтимній ліриці («Задзеркалля: пані Мержинська», «А все-таки я Вас любила...» та ін.) поетеса з тендерних позицій підходить до осмислення багатогранності образу жінки. Поняття жіночності вона розглядає в єдності з материнством і творчістю, розкриває чуттєвий і психологічний досвід жінки-поетеси в осмисленні кохання. Образ пристрасної, самовідданої, мудрої, гордої й розумної жінки в поезіях О. Забужко викликає в читача бурю емоцій, пробуджує почуття кохання.
У творчому доробку поетеси є вірші, присвячені Чорнобильській трагедії («Диптих 1986 року», «Прип’ять. Натюрморт»), питанню утвердження рідної мови («...А коли ти ще не нація», «Екскурсія на Соловки»).
О. Забужко — автор романів «Польові дослідження з українського сексу» (1996), «Музей покинутих секретів» (2009), науково-популярних книг і збірок есеїв «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (1997), «Notre Dame d’Ukraine. Українка в конфлікті міфологій» (2007) та ін.
Поезії О. Забужко покладено на музику. За мотивами збірки есеїв «Хроніки від Фортінбраса» знято хронікально-документальний фільм (реж. О. Чепелик, 2001). Твори О. Забужко перекладені понад 20 мовами світу.
«РЯДОК З АВТОБІОГРАФІЇ» — ПОСТМОДЕРНЕ ОСМИСЛЕННЯ ЄДНОСТІ ПОКОЛІНЬ, ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ НАРОДУ
Одним із провідних у творчості О. Забужко є мотив єдності зі своїм народом, гордості за нього, вболівання за долю нації, розкриття української ідентичності. Так, у вірші «Рядок з автобіографії», що увійшов до поетичної збірки «Диригент останньої свічки» (1990), поетеса пробуджує в читача-українця історичну пам’ять, возвеличує в узагальненому образі своїх предків моральні чесноти українців: патріотизм, вірність, честь, оспівує духовне багатство рідного народу.
Вірш «Рядок з автобіографії» — яскравий приклад постмодерної літератури. О. Забужко вдається до прийому інтертекстуальності. У творі наявні алюзії (натяки, перегуки) на відомі сюжети літератури попередніх епох (Т. Шевченко «Гайдамаки», Є. Маланюк «Уривок з поеми», А. Малишко «Приходять предки, добрі і нехитрі...», Л. Костенко «І засміялась провесінь...» та ін.). Алюзія як указівка на певний історично-культурний факт, зокрема обряд освячення зброї, про який йдеться у вірші, засвідчує славну давню традицію українського народу. Відомо, що у княжу добу зброю освячували на майдані перед храмом, а за часів козацької доби наші предки святили зброю у власних полкових храмах. Отже, авторські запозичення (перегуки) спостерігаються в «Рядку з автобіографії» на сюжетно-тематичному та образному рівнях.
У творі О. Забужко засвідчує гордість за своїх предків. У вірші «Рядок з автобіографії» мисткиня акцентує на важливості генетично успадкованої козацько-шляхетської культури, що, наче «нить основи / Крізь віки однієї сім’ї», залишає «від батька до сина / Честь у спадок — як білу кість!». Утрата родової пам’яті (шляхетського козацько-лицарського духу) авторка розцінює як зраду, поразку, бо це веде до колоніальної ганьби, національно-історичної катастрофи.
Емоційна напруга твору зростає від строфи до строфи, досягаючи свого апогею в рядках: «Мої предки були народом — / Тим народом, якого нема», що сприймаються як висновок про велич українського народу.
“Рядок з автобіографії” Оксана Забужко
Мої предки були не вбогі
На пісні та свячені ножі –
З моїх предків, хвалити Бога,
Заволокам ніхто не служив!
Дарували від батька до сина
Честь у спадок – як білу кість!
Мої предки були красиві –
Ворогам на подив і злість.
Хай не славою (Бог там з нею!) –
Як присягою на шаблях,
Мої предки владали землею:
їм належала ця земля!
І цупким, наче нить основи
Крізь віки однієї сім’ї,
Невразливим – пронесли слово
І внизали в легені мої
Ох і моцна була порода —
Соловки, Магадан, Колима…
Мої предки були народом —
Тим народом, якого нема.
3. Домашнє завдання (обов’язкове для всіх)
Написаний конспект сфотографуйте і надішліть на електронну адресу викладача oxаnа.dudnik@ukr.net або на Вайбер 0963300403 для перевірки3 
