Тема. Історико-культурна ситуація наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Оксана Забужко. «Рядок з автобіографії», «Читаючи історію".
1.Опрацювання таблиць.
Характеристика літературного процесу
Історичні обставини кінця ХХ ст. | 1986 – події на Чорнобильській атомній електростанції. 1991 – розпад Радянського Союзу та проголошення 24 серпня 1991 року державної незалежності України. Участь митців слова у розгортанні боротьби за національно-культурне відродження. Скасування штучних зовнішніх обмежень у розвитку культури та мистецтва. |
Поділ письменників другої половини ХХ ст. за літературними поколіннями та стильовими пріоритетами | Покоління «шістдесятників» - В.Шевчук, В.Яворівський, І.Драч. Покоління «сімдесятників» - С.Майданська, Н.Білоцерківець, Л.Таран, М.Шевченко. Покоління «вісімдесятників» - Ю.Винничук, Ю.Андрухович, В.Неборак, О.Ірванець. Покоління «дев’ятдесятників» - Т.Прохасько, І.Андрусяк, Р.Кухарук, С.Жадан. Покоління «двотисячників» - Н.Снадянко, Л.Дереш, Т.Малярчук, І.Карпа, Т.Антипович. |
Жанри | Публіцистика, есе, мемуари, коментарі, трактати, історична фантастика, бульварний роман, роман-памфлет, сага у новелах тощо. |
Характерною особливістю розвитку художнього процесу в Україні епохи постмодернізму стала поява нових літературних угруповань та об’єднань, утворених на різноманітних естетичних платформах.
Літературні угруповання | |
«Бу-Ба-Бу» (1985) | Бурлеск, Балаган, Буфонада (Ю.Андрухович (Патріарх), В.Неборак (Прокуратор), О.Ірванець (Підскарбій), Львів. Творчість учасників поєднує ознаки постмодернізму та неоавангардизму, є реакцією на руйнування імперії й перелом суспільної свідомості; розуміння життя окреслювалося в таких поняттях, як демократичність, безсмертність, релігійність, різнобічність, урбаністичність, національність, філологічність; головні ознаки творчості: необароковість (еклектичність, поєднання непоєднуваного), карнавальність, іронія щодо зужитих цінностей радянської доби, звеличення сміху. |
«Пропала грамота» (1991) | Представники: Ю.Позаяк, В.Недоступ, С.Либонь, Київ. Результат спільної роботи – збірка «Пропала грамота». Ознаки творчої манери: пародійність, іронічність, змішування «високого» й «низького», гра з формою і змістом, ліризм |
«ЛуГоСад» (1984) | Представники: І.Лучук, Н.Гончар, Р.Садловський. Назва – початкові склади прізвищ учасників. Особливості поезії – чітке й послідовне застосування положень постмодернізму. |
«Нова дегенерація» (1992) | Представники: С.Процюк, І.Ципердюк, І.Андрусяк, Івано-Франківськ. Назва перегукується з назвою літературного угруповання 1920-х рр. «Нова генерація» (Г. Шкурупій, О.Влизько, Е.Стріха), що вказує на мистецькі погляди сучасників. Ознаки творчості: повстання проти колоніальної свідомості, руйнування міфів і стандартів через епатаж, іронію та самоіронію, сарказм. |
«Червона фіра» (1991) | Представники: С.Жадан, Р.Мельників, І.Пилипчук. Називали себе послідовниками українського футуризму 1920-х рр. та групи «Бу-Ба-Бу». Ознаки творчості: поєднання елементів постмодернізму, неоавангардизму, футуризму. |
Національна спілка письменників України (1991) | Відокремилася від СПУ СРСР на Х з’їзді у 1991 р. (Ю.Мушкетик, В.Яворівський), Київ. |
Асоціація «Нова література» | Є.Пашковський, В.Цибулько. |
«Музейний провулок, 8» | Літературний «неокласичний гурт». Виник 1990 р. з ініціативи В.Бориспольця, О.Бригинця та В.Жовнорука. 1992 р. видано колективну збірку «Гуманітарна допомога» (українською та німецькою мовами). |
Орден чину ідіотів (ОЧІ) | Представники: Н.Гончарук, Р.Козицький, В.Костирко, А.Крамаренко, І.Лучук, І.Драк. Кожен з членів Ордену має світське і дійове звання, титул. |
Пси Святого Юра | Представники: Ю.Покальчук, І.Римарук, В.Герасим’юк, В.Медвідь, О.Ірванець, В.Неборак, Т.Федюк. Неофіційне творче об’єднання, літературна майстерня. |
Творча асоціація «500» (1993) | Утворилася в Києві. Активні учасники: С.Руденко, Р.Кухарук, В.Квітка, А.Кокотюха та інші. |
Асоціація українських письменників (АУП) (1997) | Представники: Ю.Покальчук, Т.Федюк. Виникла як альтернатива Спілці письменників України. Президентом Асоціації було обрано Ю.Покальчука, зараз асоціацію очолює Т.Федюк. Об’єднує понад сто учасників. Протягом чотирьох років АУПівці тричі ставали лауреатами Національної премії ім. Т.Г.Шевченка. 19 квітня 2001 року Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки. За роки існування АУП до неї долучилися такі відомі українські письменники, Як В.Шкляр, О.Ульяненко, М. та С.Дяченки, М.Савка, М.Кіяновська та інші. На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що працюють у 17 регіональних організаціях України. |
- Сучасну українську літературу творять письменники нової генерації, такі як: Ю.Андрухович, О.Ірванець, Ю.Іздрик, О.Забужко, М.Рябчук, Ю.Покальчук, К.Москалець, Н.Білоцерківська, В.Шкляр, Є.Кононенко, А.Курков, І.Малкович, Б.Жолдак, С.Жадан, О.Бараболіна та інші.
2. Художній світ творів Оксани Забужко
Письменниця та її доба. Дослідниця творчості О. Забужко Л. Ткач вважає, що письменниця «...належить до тих, хто думає по-українському й про українське, хто розмовляє по-українському й поза місцем роботи, а не лише зі службового обов’язку, хто не емігрував з України, хто всупереч усякому “здоровому глуздові” пов’язує з Україною своє майбутнє і вірить у те, що Україна залишиться батьківщиною їх дітей та онуків. У певному сенсі О. Забужко можна вважати речником покоління (хоч вона сама навряд чи свідомо взяла б на себе таку роль), а проте об’єктивно це так. Вона промовляє від того покоління української інтелігенції, що вже не зазнало природного рідномовного середовища. З погляду свого мовного досвіду О. Забужко визначає себе як «щасливо зацілілу жертву масового надлюдського експерименту».
Оксана Забужко. Фото. 2012
Творчість. Першу поетичну збірку «Весняні акварелі» О. Забужко підготувала до друку ще в 13 років. Передмову до книги написав М. Стельмах. Однак через політичні репресії щодо її батьків у 1970-х роках твори юної поетеси не опублікували.
О. Забужко — яскрава представниця покоління вісімдесятників. Збірка поезій «Травневий іній» побачила світ у 1985 р., згодом були «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда» (2000), «Друга спроба. Вибране» (2005). Поетеса розвиває ідею абсурдності людського існування: у тоталітарному й постколоніальному просторах важко залишатися вільною особистістю. Поезії «Голосом вісімдесятих», «Іронічний ноктюрн», «Спроба сонатного циклу», «Нічні метелики» — це створення О. Забужко поетичного портрета свого покоління.
У своїх ліричних творах поетеса заглиблюється та по-філософськи осмислює основи людського буття, розкриває різноманіття людських емоцій. Основні мотиви її лірики, у яких простежуються філософські домінанти: біблійні («Іще слова, вологі і сирі...», «Самогубне дерево», «Корабель дурнів», «Благословіння хлібів», «Коментар до дій св. Апостолів», «Дорогою до пекла», мотив гріховності («Базар на медового спаса»), абсурдності буття (цикл «Естетика пози», «Монолог Офелії»), смерті й страху («Самогубне дерево»), художнього часопростору («Два трансатлантичні сонети», «Од такої тоски...», «Крим. Ялта. Прощання з імперією», «Розмова»), ментальної пам’яті («Цей чоловік...», «Художник», «Од такої тоски...») тощо.
Авторка зосереджується на історичному минулому і майбутньому України, проблемі національної ідентичності сучасної людини, ролі поета і поезії в суспільстві, порушує феміністичні питання тощо.
В інтимній ліриці («Задзеркалля: пані Мержинська», «А все-таки я Вас любила...» та ін.) поетеса з тендерних позицій підходить до осмислення багатогранності образу жінки. Поняття жіночності вона розглядає в єдності з материнством і творчістю, розкриває чуттєвий і психологічний досвід жінки-поетеси в осмисленні кохання. Образ пристрасної, самовідданої, мудрої, гордої й розумної жінки в поезіях О. Забужко викликає в читача бурю емоцій, пробуджує почуття кохання.
У творчому доробку поетеси є вірші, присвячені Чорнобильській трагедії («Диптих 1986 року», «Прип’ять. Натюрморт»), питанню утвердження рідної мови («...А коли ти ще не нація», «Екскурсія на Соловки»).
О. Забужко — автор романів «Польові дослідження з українського сексу» (1996), «Музей покинутих секретів» (2009), науково-популярних книг і збірок есеїв «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (1997), «Notre Dame d’Ukraine. Українка в конфлікті міфологій» (2007) та ін.
Поезії О. Забужко покладено на музику. За мотивами збірки есеїв «Хроніки від Фортінбраса» знято хронікально-документальний фільм (реж. О. Чепелик, 2001). Твори О. Забужко перекладені понад 20 мовами світу.
«РЯДОК З АВТОБІОГРАФІЇ» — ПОСТМОДЕРНЕ ОСМИСЛЕННЯ ЄДНОСТІ ПОКОЛІНЬ, ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ НАРОДУ
Одним із провідних у творчості О. Забужко є мотив єдності зі своїм народом, гордості за нього, вболівання за долю нації, розкриття української ідентичності. Так, у вірші «Рядок з автобіографії», що увійшов до поетичної збірки «Диригент останньої свічки» (1990), поетеса пробуджує в читача-українця історичну пам’ять, возвеличує в узагальненому образі своїх предків моральні чесноти українців: патріотизм, вірність, честь, оспівує духовне багатство рідного народу.
Вірш «Рядок з автобіографії» — яскравий приклад постмодерної літератури. О. Забужко вдається до прийому інтертекстуальності. У творі наявні алюзії (натяки, перегуки) на відомі сюжети літератури попередніх епох (Т. Шевченко «Гайдамаки», Є. Маланюк «Уривок з поеми», А. Малишко «Приходять предки, добрі і нехитрі...», Л. Костенко «І засміялась провесінь...» та ін.). Алюзія як указівка на певний історично-культурний факт, зокрема обряд освячення зброї, про який йдеться у вірші, засвідчує славну давню традицію українського народу. Відомо, що у княжу добу зброю освячували на майдані перед храмом, а за часів козацької доби наші предки святили зброю у власних полкових храмах. Отже, авторські запозичення (перегуки) спостерігаються в «Рядку з автобіографії» на сюжетно-тематичному та образному рівнях.
У творі О. Забужко засвідчує гордість за своїх предків. У вірші «Рядок з автобіографії» мисткиня акцентує на важливості генетично успадкованої козацько-шляхетської культури, що, наче «нить основи / Крізь віки однієї сім’ї», залишає «від батька до сина / Честь у спадок — як білу кість!». Утрата родової пам’яті (шляхетського козацько-лицарського духу) авторка розцінює як зраду, поразку, бо це веде до колоніальної ганьби, національно-історичної катастрофи.
Емоційна напруга твору зростає від строфи до строфи, досягаючи свого апогею в рядках: «Мої предки були народом — / Тим народом, якого нема», що сприймаються як висновок про велич українського народу.
“Рядок з автобіографії” Оксана Забужко
Мої предки були не вбогі
На пісні та свячені ножі –
З моїх предків, хвалити Бога,
Заволокам ніхто не служив!
Дарували від батька до сина
Честь у спадок – як білу кість!
Мої предки були красиві –
Ворогам на подив і злість.
Хай не славою (Бог там з нею!) –
Як присягою на шаблях,
Мої предки владали землею:
їм належала ця земля!
І цупким, наче нить основи
Крізь віки однієї сім’ї,
Невразливим – пронесли слово
І внизали в легені мої
Ох і моцна була порода —
Соловки, Магадан, Колима…
Мої предки були народом —
Тим народом, якого нема.
Немає коментарів:
Дописати коментар