Тема. Іван Нечуй-Левицький. Життя і творчість письменника як новий імпульс української літератури . «Кайдашева сім’я» – соціально-побутова повість-хроніка ТЛ: соціально-побутова повість, поглиблення поняття про реалізм.
1. Опрацювання теоретичного матеріалу.
Завдання: скласти літературний паспорт письменника.
Надросянське селище Стеблів… Там, «де річка Рось
повертає на схід сонця, вдарившись у високу, рівну, як стіна, скелю», на горі
стояла хата священика Семена Степановича Левицького, у якій 25 листопада 1838
року народився майбутній письменник (нині це містечко Стеблів
Корсунь-Шевченківського району Черкаської області). Пізніше він писав: «Я, брат
та сестра спали в кухні на полу поряд зі своєю нянькою, бабою Мотрею… В кухні
дівчата співали за роботою, і я навчився всіх пісень, які тільки вони співали,
бо сам дуже любив пісні.»
Українську народну пісню не раз чув Іван
з уст матері Ганни
Лук'янівни Трезвинської – жінки
веселої, «говорючої і співучої», на руках якої було все господарство на дворі і
в полі». Баба Мотря часто розповідала дітям казки, яких знала силу-силенну.
Батько письменника Семен Левицький, сільський священик, був людиною
прогресивною, національно свідомою, цікавився історією, особливо зачитувався «Літописом Самовидця»
та виявляв великий інтерес до слова Шевченка, збирав казки фольклору. Він старався
допомогти селянам порадою і ділом, започаткував навіть школу для кріпацьких
дітей, до якої разом з сільськими дітьми ходив священиків Івась. Семен
Левицький потреби свого інтелекту задовольняв тим, що виголошував проповіді
українською мовою, поставив будинок, в якому мав намір помістити громадські
крамниці. Діяльність батька, його читацькі інтереси, ставлення до Шевченка не
могли не вплинути на формування поглядів сина…
Душею і справжнім господарем у
сім'ї була мати Івана – жінка грамотна, трудолюбива, веселої вдачі, співуча.»За
роботою все, було, співає українські пісні», - згадував Нечуй-Левицький. У
вільний від роботи час вона читала дітям книжки, розповідала щось цікаве. Ганна
Лук'янівна походила з селянського роду, розмовляла чудовою українською мовою,
прекрасно співала, знала сотні народних прислів'їв, приказок, загадок.
Материнське виховання суттєво доповнювалось піклуванням няньки Івана, баби
Мотрі, яка теж любила співати, водила малого Івана з собою по вечорницях,
весіллях, похоронах. «Я скрізь бував з нею і змалку придивлявся до народного
життя», - відзначав письменник у своїй біографії.
Іван був найстаршою дитиною у
сім'ї, ріс допитливим і розумним хлопчиком. Батько мав велику бібліотеку,
цікавився історією. Оскільки батьківщина майбутнього письменника славилася
героїчним минулим, Івась з дитячих літ чув про Івана Гонту. Безумовно, що і слава
геніального земляка Тараса Шевченка, і його творчість теж позначилися на
становленні юного Левицького як митця.
Коли Івасеві минув сьомий рік, його
відвезли на науку в Богуслав. Добре підготовлений дядьком, материним
братом, Левицький вступив не до підготовчого, а відразу першого класу
Богуславського духовного училища. Заклад містився при монастирі, умови навчання
були важкими, дисципліна строгою.
Педагогічний колектив училища був
неоднорідний. На все життя Івась запам'ятав романтика географа Креховського,
який зоряними вечорами показував учням небо, а також учителів Черняка і
Лихнякевича, котрі дійсно були знавцями і любили педагогічну працю. Зате
інспектор Страхов цілком оправдовував своє прізвище – діти тремтіли від його
погляду. Іван Нечуй-Левицький згадував: «Він в суботу після уроків викликав
провинників в широкий коридор, ставив їх рядком, брав лозу і сам «давав палі»…
Менші школярі кричали на все горло. Увесь довгий рядок заливався слізьми. Решта
учеників по одчинених класах слухала ті крики»…
Чотирнадцятирічним хлопцем приїхав Іван до Києва, щоб продовжити освіту в духовній семінарії.
Місто
вразило його не стільки дивами, про які наслухався від сільських
жінок-прочанок, скільки своєю величчю, красою могутнього Дніпра.
Мешкав разом із трьома братами на Подолі. На власні заощадження купував
книжки світські: Сервантеса, Шатобріана, Данте, Вальтера Скотта. Та найбільше
зачитувався «Кобзарем» Шевченка.
На
останньому курсі семінарії Нечуй-Левицький тяжко перехворів закінчив її геть
знесиленим. Рік пробув у батька, а рік учителював у Богуславському духовному
училищі. Самостійно вивчав німецьку мову.
У 1861 році Іван Левицький став
студентом Київської
духовної академії. Воля, скасування кріпацтва, щирі помисли інтелігенції
служити народові не були чужими й для духовного закладу. Студенти налагодили
зв'язки з київським університетом, стали членами таємного товариства.
Не
задовольняючись старими підручниками, якими користувались у закладі, допитливі
учні самостійно поповнювали свої знання з новіших книжок. Але цього було їм не
досить. Жадібність Івана до знань не задовольняла бібліотека. Тому він за
гроші, які батько давав на гостинці, купує одну книжку за другою…
Саме в цей час Іван Семенович спробував
писати українською мовою. Через вроджену скромність юнак таївся навіть від
батька. Серед друзів теж мало хто знав, що Іван взявся за перо. Та й особливо
розповідати про це всім було небезпечно, оскільки писати мовою його народу тоді
було заборонено.
Закінчивши духовну академію й одержавши звання магістра богослов'я,
Нечуй-Левицький порушує родинну традицію – рішуче відмовляється від духовної
кар'єри і їде вчителювати до Полтави. Там стає викладачем в Полтавській духовній
семінарії, читаючи студентам російську мову та літературу, історію, риторику.
Початкуючий письменник знав, що його буде звільнено з роботи в духовній
семінарії, коли стане відомо що він пише твори українською мовою, проте…
А далі була викладацька діяльність у
містах Калуші,
Седлеці, Кишиневі. Водночас Іван Нечуй-Левицький займається
літературною роботою. У цей час пише і публікує ряд своїх найкращих творі:
«Микола Джеря», «Кайдашева сім'я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та
матушки» та ін.
Одне
слово, молодість письменника була безхмарною. У м. Седлеці він вдало зіграв роль Петра
в «Наталці Полтавці» І. Котляревського. Було і кохання…
Так,
справді, було і кохання. Приходило воно до митця аж двічі, коли вчителював у
Седлеці. А одружитись не судилось… У своїй біографії він зазначав: «З першою
директор не порадив. Як дочувся, що я залицяюся, так по мене і спитав, чи це
правда. Я сказав, що правда і хочу з нею одружитися. А він каже: «Не годиться
педагогові дружити з такою, що що амазонкою з офіцерами кататися їздить. І
одружившись, їздитиме. Який же це приклад юношеству»? Та як почав, як почав, то
таки й розраяв. А гарна була, тендітна така…
А
з другою сестра розраяла. Каже: «Як ти житимеш із сім'єю на своє жалування? То
ти як сам, то сто рублів наче великі гроші, а з сім'єю вони ніщо. Та ще жінка
схоче по балах їздити, та треба їй убори справляти. Де ти грошей набереш?» І з
цією розраяла. А вже зовсім був злагодився. І в Варшаву їздив: одежі насправляв
і рояль «купив оцей, що й зараз у мене»…
Музика…
її дуже любив письменник. Як уже згадувалося, цю любов привила у дитинстві його
мати, стара нянька Мотря, згодом учитель-улюблениць Черняк, на уроках співів
якого хлопці разом з учителем залюбки співали. Може, саме на цих заняттях
зародився в Нечуя-Левицького справжній потяг до музики, особливо фортепіанної…
·
Повість — великий за обсягом твір, у якому докладно
розповідається про цілу низку подій, що висвітлюють життя одної чи кількох
дійових осіб.
·
Соціально-побутова повість — художній
твір, у якому картини родинного життя, побуту героїв зображені на фоні якихось
соціальних подій чи зв’язані з певними суспільними обставинами і пояснюються
ними.
3. Міні-дослідження. Складання таблиці.
«Що дає підстави
визначати твір «Кайдашева сім’я» як соціально-побутову повість, реалістичний
твір?»
|
Соціальне |
Побутове |
|
Бідність
селянства, темнота, забобонність, відсутність культурного впливу; пияцтво.
Роз’єднаність, байдужість до громадських справ (історія з горбом).
Малоземелля. Довірливість і зрадливість у громадському житті (історія з
викупом шинка.) Високі податки, наймитування |
Розподіл і
виконання домашньої роботи. Патріархальний уклад родини, натуральне
господарство. Вірування, звичаї, обряди українців (ходіння на прощу,
оглядини, національний одяг, знахарство) тощо |
Немає коментарів:
Дописати коментар