05.02.21 5 кухар; пекар Українська література

 Тема. Драматизм конфлікту, емоційна загостреність зображуваного. Ідея нерозривної єдності Івана Дідуха з рідною землею. 

1. Мозковий штурм

1. Чому Іван Дідух їде до Канади? 

2. Знайти місця та виразно прочитайте їх, де показано любов Івана Дідуха до своєї землі, до того піщаного горба. 

3. Якими художніми засобами підкреслюється тяжке становище сім’ї Івана Дідуха й безрадісне майбутнє емігрантів? 

4. Чому новелу названо «Камінний хрест» ? Що символізує ця назва? 

5. Яке враження справляє танець Івана Дідуха? 

2. Характеристика образу Івана Дідуха

1. Знайомство з героєм (хто? звідки? якого роду? чим займається?). 

2. Персонаж епізодичний, другорядний чи головний. 

3. Чи є прототип? 

4. Портрет героя (відповідність його внутрішньому світу). 

5. Характер персонажа (у розвитку чи епізодично). 

6. Соціальне значення героя. 

7. Проблеми, які порушує автор через цей образ, їхня актуальність. 

8. Психологія характеру (духовне багатство, моральна краса чи потворність). 

9. Місце й роль персонажа в сюжеті. Як пов’язаний з іншими героями (кармічним (життєвим), емоційним, духовним зв’язком)? 

10. Мова як засіб самовираження героя.

3. Складання асоціативного грона образу головного героя

Розповідач відтворює образ Івана по-експресіоністськи монументально, використовуючи світлотінь: «Не раз, як заходяче сонце застало Івана наверху, то несло його тінь із горба разом далеко на ниви. По тих нивах залягала тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі. Іван тоді показував своїм пальцем на свою тінь і говорив горбові: «Ото-с ні, небоже, зібгав у дугу! Але доки мі ноги носє, то мус родити хліб!» При цьому Стефаник застосовує внутрішню фокалізацію; світ передається через сприймання героя. Особливу художню функцію відіграє образ каменю, за яким спостерігає Іван біля річки, відчуваючи його внутрішній стан: камінь, тяжкий та бездушний, блимає «мертвими блисавками, відбитими від сходу і заходу сонця». У такій ситуації Дідух особливо гостро відчуває не тільки свою органічну єдність з природою, а й відчуженість від неї перед катастрофою, що наступає на його родину. Проте величним, розумним, щедрим душею зображується Іван і в епізодах з односельцями, яких зібрав перед від’їздом до Америки в себе вдома, аби навіки попрощатися. Психологічний малюнок образів селян та Івана Дідуха виразний і промовистий. Розповідач побутовими етнографічними деталями, відтворенням звичаїв, мовленням персонажів зумів глибоко висвітлити психологічну драму людини. При цьому далекий край герой порівнює з могилою. Він палко любить свою землю, працю на ній, людей, коня, навіть горб: «Аді, стою перед вами і говорю, а тот горб не виходить з голови. Таки го вижу, та й умирати буду, та й то буду його видіти. Все забуду, а його не забуду. Співанки-м знав, та й на нім забув-єм, силу-м мав, та й на нім лишив-єм». Одна сльоза котилася по лиці, як перла по склі». Образ сльози є багатозначним у контексті художньої картини світу: вона символізує духовно чисту душу героя, розрив із рідною землею, водночас горе, безнадію, невідомість майбутнього.

Експресіоністський малюнок увиразнюється епізодом прощання Дідуха з дружиною перед односельцями. Іван ніби збирається на смерть, тому ставить кам’яний хрест, немов заживо ховає себе. «Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити», — зізнається він гостям. Дідухові стало легше на душі від того, що розповів землякам про наболіле, а вони пообіцяли доглядати той хрест. Іван вірить, що пам’ять про нього не зникне безслідно й не розвіється, як ті кленові листочки по полю. Туга охоплює старого Михайла, який, проживши вік, підсумовує своє життя піснею про загублені літа, які вже не вернуться. Так поступово розповідач витворює екзистенційний вимір людини та її життя.