Тема. Нова хвиля відродження української літератури на початку 1960-х років. «Шістдесятництво» як явище культурологічне й соціальне. Його зв’язок із дисидентським рухом. Ідейно-стильове розмаїття, тематична і формотворча новизна творчості «шістдесятників».
1. Слово викладача.
- Шановні учні, вітаю вас з початком нового навчального року! Для кожного з нас 1 вересня – це символ нових перспектив і можливостей. Цей навчальний рік стане останнім для вас. То ж давайте працювати наполегливо та з сумлінням.
2. Ознайомлювальне читання.
Українська література ХХ століття стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформовану в кабінетах чиновників від культури думку, сприяла духовному розкріпаченню митців.
У літературу прийшла «жива людина», яка розкуто мислила та високо цінувала красу, не соромилася плакати й уміла сміятися, гніватися, любити по-справжньому, а не на словах, спроможна була відбити свої переживання в слові, насамперед поетичному. Адже поезія, за висловлюванням Дмитра Павличка, — «це мова молодих», глибоко особиста, суб'єктивна й разом із тим рухливо-змінна. Поезія стала виразником ідей, настроїв, почуттів цілого покоління. Вона проголосила своїм кредо правду, своїм героєм — людину, заговорила про складні «парадокси доби», болі народу, спричинені кривдою, несправедливістю, приниженням національної і людської гідності.
Нові імена сприймалися читачем і закріплювалися в його пам'яті, саме за це молоді літератори потрапляли під обстріл партійної критики. Але викриття не супроводжувалося арештом, і ця нова обставина загострювала інтерес до ризикового автора, який не цікавиться думкою всемогутньої влади.
Поезія Івана Драча, Василя Симоненка, Бориса Олійника — то був справді ліричний епос доби. Трохи згодом у процес оновлення проблематики й поетики письменства включилася проза, у якій також поглиблювалося особисте начало: відбулась ліризація «малих» жанрів (оповідання та новели Євгена Гуцала, Григора Тютюнника); крізь призму особистості зображувалася епоха й у великих історичних романах Романа Іваничука, Романа Федорова, Валерія Шевчука, котрі набули особливого розвитку у 60-ті роки у зв'язку з пожвавленням інтересу до проблем історичної пам'яті. Збагатилася жанрова палітра літератури.
Молоді письменники відмовились від виробничої тематики у своїй творчості. Вони не збиралися прославляти голів колгоспів, бригадирів, доярок, свинарок. Вони писали про людей. Це вже було прихованим викликом, замаскованою полемікою з партійними настановами літератури. «Люди серед людей» — назва дебютної книжки Євгена Гуцала. «Серед тижня» — перша збірка Валерія Шевчука. Цим підкреслювалося, що авторів цікавить звичайне щоденне життя людей. Шістдесятники активно друкувалися й не відали, що попереду кожного з них чекає випробування.
Це було мистецтво українське, пов'язане з національною й етичною традицією і водночас глибоко новаторське, по-справжньому модерне, а відтак — європейське, здатне підкоряти світові обшири.
3. Перегляд відеоуроку.
«Шістдесятництво» як явище культурологічне й соціальне
Шістдесятники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що увійшла у культуру та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років.
У політиці 1960-1970-х років ХХ століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму.
5. Метод «Прес»
1. Яка основна причина появи «шістдесятництва» в літературі, чим закінчується «відлига»?
2. Якою була політична обстановка в СРСР, зокрема в Україні? Як це відбилося на літературі?
3. Про що свідчить наявність в українській літературі багатьох стильових течій?
4. Яке місце, на ваш погляд, посідає українська література у світовому літературному процесі ХХІ століття?
Тема. Дмитро Павличко. Основні відомості про Дмитра Павличка. Вірш «Два кольори», який став народною піснею. Збірка любовної лірики «Таємниця твого обличчя».
1. Ознайомлювальне читання.
Дмитро Павличко — відомий український поет, перекладач, визначний громадсько-політичний діяч народився 28 вересня 1929 року в с. Стопчатові на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині.
Спочатку навчався в польській школі с. Яблунева, потім у Коломийській гімназії та радянській десятирічці. У 1948 р. він вступив до Львівського університету на філологічний факультет, з 1953 р. навчався в аспірантурі, але невдовзі залишив наукову роботу. (Поета виключили з аспірантури за виступ на зборах викладачів проти русифікаторської політики влади. Офіційною ж причиною виключення назвали «неуспішність» аспіранта.)
У 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було прийнято до Спілки письменників України. 1964 року письменник разом із родиною переїхав до Києва й очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми «Сон» (1965) та «Захар Беркут» (1970). З 1966 р. по 1968 р. поет працює в секретаріаті Спілки письменників України. У 1971-1978 роках був головним редактором журналу «Всесвіт», де опублікував чимало знакових творів світової літератури.
У 1977 р. Д. Павличко стає лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка. Протягом 1990-1994 р. Д. Павличко є депутатом Верховної Ради й тривалий час послом України в Канаді.
З жовтня 1995 р. до травня 1998 р. поет був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці.
1997 р. поета нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ст., 1999 р. — орденом князя Ярослава Мудрого V ст.
Також Д. Павличко був Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 р. по лютий 2002 р. (завдяки його старанням у центрі Варшави в березні 2002 р. було споруджено пам'ятник Тарасові Шевченку). 2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну й політичну діяльність поету присуджено звання Героя України.
З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України і на IV Всесвітньому Форумі українців був обраний Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. У 2009 р. Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.
У творчому доробку Дмитра Павличка — поетичні збірки «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля» (1959), «Чорна нитка» (1958), «Бистрина» (1959), «Днина» (1960), «Пальмова віть» (1962), «Пелюстки і леза» (1964), «Хліб і стяг», «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), «Вибрані твори у двох томах», «Спіраль» (1984), «Задивлений у будущину», «Поеми й притчі», «Вибрані вірші» (1986), «Покаянні псалми» (1994), «За нас» (1995), «Золоте яблуко» (1998), «Ностальгія» (1998), «Засвідчую життям» (2000), «Наперсток» (2002), «Рубаї» (2003), «Сонети» (2004), «Не зрадь» (2005), «Три строфи» (2007), «Аутодафе» (2008). Його перу належать такі збірки літературно-критичних статей: «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988); книги для дітей — «Золоторогий Олень» (1970), «Дядько Дощ» (1971), «Де найкраще місце на землі» (1973), «Смерічка» (1982), «Плесо» (1984), «Рідна мова».
Муза поета звертається до складних загальнолюдських проблем у їх найгостріших суперечностях, контрастах. Митець-філософ пише про добро і зло, любов і ненависть, вічне і минуле, пелюстки і леза, світло й пітьму. Павличко розмірковує над цими вічними темами, осмислює й розповідає про них у вишуканих і точних образах.
Дмитро Павличко — автор відомих пісенних текстів: «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече», «Явір і яворина», «Я стужився, мила, за тобою», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Розплелись, розсипались». Пісня «Два кольори» (1649) стала народною. На слова поета написали чимало пісень й автори Володимир Губа, Юлій Мейтус, Богдан Янівський, Богдана Фільц, Олександр Ільїв, Микола Литвин, Галина Менкуш, Галина Ільєва. Твори на слова Дмитра Павличка виконують українські співаки Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, квартет «Явір», Василь Зінкевич, Ніна Матвієнко, Квітка Цісик та ін.
Дмитро Павличко також і відомий перекладач (перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов'янських мов). Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа…
Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов'янськими мовами.
Завдяки Дмитру Павличкові українському читачеві було повернуто творчість Богдана-Ігоря Антонича. 1967 року побачив світ однотомник поета «Пісня про незнищенність матерії» з блискучою передмовою Д. Павличка. Важко переоцінити вплив, який мала ця книга Б. -І. Антонича на всю молоду українську поезію останньої чверті минулого століття.
Але чи не найповніше талант поета розкрився в його інтимній та філософській ліриці. Збірки «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979) стали помітним явищем в українській літературі другої половини XX ст.
2. Робота над поезією Д. Павличка «Два кольори»
Рідна домівка. Батьківська хата. Це те місце, де ти виріс, змужнів. Там тебе люблять і завжди чекають. Де б ти не був, завжди повертаєшся до рідної оселі, де пахне чебрецем і м'ятою, де духмяний хліб на столі, вишиті рушники і калина на покуті, і тепло маминих рук…
3. Перегляд відеозапису пісні «Два кольори» у виконанні Квітки Цісик.
✵ Чи чули ви раніше цю пісню?
✵ У чиєму виконанні?
✵ Які почуття вона викликала у вас? (Спогади, любов до батьків, схвильованість, щирість, душевність, теплоту)
✵ З якою піснею і якого автора вона співзвучна? (З відомою «Піснею про рушник» А. Малишка, щирістю почуттів, глибоко народними образами, національним колоритом).
Тема. Іван Драч «Балада про соняшник» – поетичний роздум про суть мистецтва, процес творчості. Символічність образу соняшника, сонця.
1. Теорія літератури(запис у зошити).
Iван Драч назвав свiй твiр про соняшник баладою, але балада, зокрема фольклорна, — вид лiро-епiчної поезiї фантастичного, iсторико-героїчного або соцiально-побутового характеру з драматичним сюжетом. А значить, «Балада про соняшник» не вкладалася в загальноприйнятому розумiннi в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчi, то медитацiї, то невеликої поеми.
«Балада про соняшник» — твiр незвичний. Йому притаманнi баладнi елементи фантастики (зокрема, олюднення образiв соняшника й сонця, їх «одивнення» за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння переживає химерний персонаж iз зеленими руками й ногами вiд дивовижного видива — сонця на велосипедi).
2. Робота над баладою.
1) Опрацювання тексту балади.
2) Аналіз балади.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: балада (модерна).
Тема: розповідь про хлопчика-соняшника, показ природи мистецької творчості.
Ідея: возвеличення таїнства пробудження творчого духу в людині; усвідомлення високості поезії, що базується на рідному ґрунті, на національних коренях.
Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.
Віршовий розмір: верлібр.
Художні засоби балади:
✵ епітети: тіло шорстке і зелене; красиве засмагле сонце; золоті переливи; червона сорочка; золоте німе захоплення; сонце оранжеве;
✵ розгорнута метафора: В соняшника були руки і ноги, Було тіло шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці. І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки. Він стрибав на одній нозі…
✵ риторичне звертання: Поезіє, сонце моє оранжеве; дайте покататись, дядьку!
✵ риторичне питання: Дядьку, хіба вам шкода?
3. Метод «Прес».
✵ На скільки частин можна поділити вірш? (На дві: притчеву і роз'яснювальну) Зачитати.
✵ Назвіть головні образи твору та їх роль. (Соняшник — хлопчик-підліток. Бігав наввипередки з вітром; вилазив на грушу; рвав гнилиці; купався коло млина; лежав у піску; стріляв горобців з рогатки; стрибав на одній нозі, щоб вилити з вуха воду. Тоненький, жвавий, непосидючий, рухливий, сільський хлопчик-підліток. Їхав на велосипеді, застиг на віки і століття в золотому німому захопленні. Сонце — дядько. Красиве; засмагле; в золотих переливах; у червоній сорочці навипуск)
✵ Проаналізуйте алегоричність образів сонця і соняшника. (Алегоричні образи соняшника й сонця чітко вказують, про кого та про що йдеться — про поета й поезію, які самостверджуються на основі буденних реалій. Вони розкривають приховані можливості творчого життя за законами краси, духовного злету. І. Драч через образи сонця і соняшника поєднує дві сфери: порив до високості із закоріненням у рідний ґрунт)
4. Асоціативний кущ (запис у зошити).
СОНЦЕ (світло, радість, піднесення, сяйво, оптимізм, енергія, літо)
СОНЯШНИК (сонце, Україна, рідна домівка, село, поле, город, урожай)
Тема. Микола Вінграновський — поет, прозаїк, кіномитець. «У синьому небі я висіяв ліс». Інтимна лірика зб. «Цю жінку я люблю». Глибокі любовні переживання ліричного героя, передані образною символікою, символічною кольористикою (синім кольором).
1. Опрацювання слайдів(запис у зошити).
2. Метод «Прес».
Визначити жанр, тему, ідею, художні засоби вірша «У синьому небі я висіяв ліс»
Жанр — ліричний вірш.
Тема: «У синьому небі я висіяв ліс» — вірш-посвята любові ліричного героя.
Ідея: Відтворити щирі почуття закоханості, які роблять такі речі, що важко навіть уявити. Уособлює, в деякому сенсі, так звані «жертви», «вчинки», які можна зробити через кохання. Образ ліричного героя уособлює закохану людину і її почуття, які змінюються з плином часу.
Художні засоби:
✵ епітети: «синє небо», «любов люба», «дубовий костур», «вечірня хода», «дорога тверда»;
✵ метафори: «У синьому небі я висіяв ліс», «У синьому небі я висіяв сни»;
✵ анафора: «у синьому».
Ця поезія пронизана відчуттям єднання природи, душі ліричного героя і його коханої. У кольоровій гамі вірша домінує синя барва спокою та надії.
Для поетичної системи М. Вінграновського характерне розмаїття тем, мотивів, образів, але всі твори об'єднує надзвичайна щирість, емоційність, задушевність, кожному з віршів притаманне особливе поєднання гармонії і краси. Його ліричний герой промовляє відверто і щиро, від власного імені, беззастережно віддаючи себе і свої почуття на суд читача.
Інтимна лірика Миколи Вінграновського возвеличує, підносить людину, а не лише фіксує її настрої. Інтимні струни підносять з глибини людської душі найсвітліші, найчистіші порухи. Всі вірші збірки «Цю жінку я люблю» так чи інакше виходять за рамки особистого світу. Душевна драма почуттів ліричного героя не абстрагована від реалій часу. Вона протікає крізь нього і відбивається у нашому часі. І тому молоді пристрасті душі ліричного героя в поезіях Миколи Вінграновського мають особливий драматичний сенс, свою філософію.
У його душі, як і в кожного з нас, постійно проходить боротьба, і це одвічний вселюдський мотив. Любов перемагає, і щоб зрозуміти це, треба серцем доторкнутися до цих поезій.
3. Домашнє завдання (обов’язкове для всіх)
Немає коментарів:
Дописати коментар