08.11.23 97 група трактоистів Українська література

 Тема. Українська література 1940-1950 рр. Олександр Довженко — відомий у світі кінорежисер, засновник поетичного кіно. «Україна в огні». Національні й загальнолюдські проблеми.

1. Ознайомлювальне читання.

Олександр Довженко! Кому не відоме це славне ім’я сьогодні. Письменник і кінорежисер, маляр і політик, великий патріот свого народу та син свого часу. Всесвітнє визнання його таланту незаперечне, бо ще в 1958 р. на спеціальному конкурсі в Брюсселі серед двадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів названо було не озвучену ще тоді «Землю» українського режисера. Відтоді талановитий митець гордо крокує всіма широтами нашої планети. «Кіно мусить стати високим мистецтвом. Кінофільми можуть і по­винні сягнути рівня шедеврів Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рембрандта, Пимоненка…»,— писав він на початку своєї режи­серської біографії й на ці вершини сходив, як і належало генію.

Погляньмо уважно на портрет О. Довженка. Критик К. Зеленський писав: «Він взагалі був вродливий тією не солодкою, а муж­ньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обран­ців. Срібло сивини з роками ніби ще звеличує цю красу ореолом пережитого». А пережитого було дійсно багато.

2. Життєвий і творчий шлях Олександа Довженка. Складання хронологічної таблиці.

ДАТА	ПОДІЯ
10 вересня 1894 рік	Народився Олександр Довженко в селянській родині у          с. В,юнище (тепер м.Сосниці Чернігівської області).
Навчання	Сосницьке чотирикласне училище, Глухівський учительський інститут.
1914 – 1917рр.	Викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику у 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі.
1917 рік	Перейшов вчителювати до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту.
1920 рік	Як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі.
1921 рік	Працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року – у Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР. Там він вступив до приватної художньої майстерні.
1923 рік	Повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор карикатур, які підписував псевдонімом «Сашко». Належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ».
1926 – 1933 рр.	Працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів.
1930 рік	Зняв картину «Земля» , яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю славу.
30-ті роки	Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно.
1932 рік	Зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933 р. працював там.
1935 рік	Нагороджено орденом Леніна, а восени з’явився на екранах «Аероград».
1939 рік	Вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії).
1941 — 1945 рр.	Створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші.
1943 рік	Кіноповість «Україна в огні» (війна надовго розлучає членів родини колгоспника Запорожця, які уособлюють весь народ, розтоптаний окупантами. Ця повість стала криком болю) — епос війни. Твір був заборонений Сталіним, а Довженку не було дозволено повертатися в Україну.
1949 рік	За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні».
1949 – 1956 рр.	Викладав у Всесоюзному Державному інституті кінематографії, ставши професором цього закладу.
1956 рік	У березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна» (автобіографічний твір,спогади про дитинство, перші кроки життя, які переростають у авторські роздуми); завершена  «Поема про море». У листопаді розпочалися зйомки однойменного кінофільму.
25 листопада 1956 р.	Довженко раптово помер.
1957 рік	З’явилася друком збірка повістей «Зачарована Десна».

3. Історія написання та опублікування кіноповісті «Україна в огні».

«Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Усе, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості». Так написав митець у «Щоденнику» після заборони «України в огні».

Кіноповість письменник почав писати на початку війни. Швидко написав, зняв фільм, сподіваючись визнання та вдячності. Але сталося навпаки: і кінофільм, і повість були осуджені й заборонені. Фільм узагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його знаходиться в архівах московського держфільмофонду), а повість уперше опублікували вже після смерті письменника. Майже за всі кінофільми (і за «Звенигору», і за «Землю», і за «Арсенал», і за «Щорса») кінорежисера критикували. Однак такого терору, такої тотальної наруги, як за «Україну в огні», він ще не зазнавав. Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 р. було скликано спеціальне засідання політбюро ВКП (б), на якому й розпинали О. Довженка.

Письменник не став на коліна, не благав прощення в Сталіна ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. Де ж брав він сили для боротьби проти сатанинської сталінської системи? У свого народу, у його, хоч знівеченій і окраденій, але живій і чистій душі. У щирому зверненні до генсека Довженко писав: «Товаришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?».

Послухаймо самого О. Довженка й зрозуміємо, за що справді він був так тяжко покараний: «Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю… Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був… на її пожарах сьогодні… Моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постанови… Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика… Блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і перевиконавці завдань бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюваннями…».

4. Теорія літератури (запис ут зошити).

Кіноповість (грецьк. kineo — рухаю) — твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом із тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова «кіно» на слово «повість». Так, кіноповістю називають сценарій, зумисним чином перероблений для читання (при переробці вилучаються специфічні кінематографічні терміни, розширюються діалогічні сцени, уводяться ліричні відступи, граматичний теперішній час змінюється минулим тощо). Окрім того, кіноповістю називають повість, що створена із свідомою орієнтацією на певні кінематографічні прийоми оповіді (подрібнення дії на короткі епізоди, лаконічність діалогу та авторських пояснень, монтажний характер епізодів тощо).

Публіцистичність — це певна тенденція, певна манера письма, певні стильові особливості, властиві як звичайній інформації, так і науковим працям, і творам художньої літератури. Публіцистичність — це якість, що може бути притаманна творові будь-якого роду й жанру. Поняття публіцистичності органічно охоплює широке суспільне звучання, проблемність, тенденційність, полемічність і специфічну, притаманну публіцистиці образність.

5. Прослуховування аудіозапису кіноповісті «Україна в огні».

6. Домашнє завдання (обов’язкове для всіх)

Написаний конспект  сфотографуйте і надішліть на електронну адресу викладача oxаnа.dudnik@ukr.net або на Вайбер 0963300403 для перевірки.