Тема. Життєпис Олеся Гончара. Характеристика доробку письменника. Творчий злет у 1960-ті роки. Його громадянська й життєва позиції, роль у духовному відродженні нації. Рання новелістика (1940-ві роки), її неоромантизм.
1. Виразне читання вірша.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова!
Добре знаю, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..
- Які почуття охопили вашу душу, коли слухали поезію?
2. Ознайомлювальне читання.
Складання хронологічної таблиці життєвого і творчого шляху Олеся Гончара.
Через виболені слова поезії В. Баранова ми відчули сором і гіркоту від усвідомлення, що мало дбаємо про збереження свого національного коріння, історичної пам’яті, що нам бракує національної свідомості і гідності.
Олесь Гончар завжди був на передовій боротьби сил народу проти історичного безпам’ятства, морального і духовного зубожіння, за істинний гуманізм, збереження «соборів душ!» і утверджував це своїм життям і творчістю.
Письменник по-справжньому любив свою землю. За десять днів до смерті у своєму щоденнику Олесь Гончар зробив такий запис: «Дякую Богові, що дав мені народитися українцем». А останній запис виявився дуже лаконічним і глибоким: «Бережіть Україну!»
Національної гідності, любові до рідної землі і її духовних святинь, розуміння справжніх цінностей у людині і в житті письменник учить нас і своїм життям, своєю творчістю. Дуже хочу, щоб О. Гончар став учителем для кожного з вас, щоб своїми молодими серцями ви сприйняли його настанови і моральні заповіти.
Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року. Після смерті матері, коли хлопцеві було три роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.
Після закінчення семирічки Олесь Гончар працює в редакції районної газети в с.Козельщина. Помітивши любов хлопця до літератури, редакція направляє його до Харківського технікуму журналістики ім. М. Островського.
Тридцяті роки в житті О. Гончара — період формування його як громадянина й митця. Навчаючись у технікумі, він виступив з першими оповіданнями на сторінках газети «Комсомолець України». Ранні оповідання і повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий») Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз зустрічався на життєвих стежках.
У 1937 році Олесь Гончар закінчує технікум і йде працювати в редакцію газети «Ленінська зміна». Робота в пресі давала йому змогу близько знайомитися з найрізноманітнішими галузями життя, ближче вивчати людей. Вже тоді він вчився придивлятися до них, помічати нове в житті та психології людей.
У 1938 році Олесь Гончар — студент філологічного факультету Харківського університету. Незадовго перед війною вийшла з друку його повість «Стокозове поле». Відгук на цей твір письменник про-читав 22 червня 1941 року. Склавши екзамени за III курс, він разом із групою своїх товаришів добровольцем пішов на фронт, хоча мав відстрочку до закінчення навчання. Замість IV курсу він опинився в районі Білої Церкви. Тоді йому йшов 23-й рік.
Після війни Олесь Гончар демобілізувався і продовжив навчання в Дніпропетровському університеті. Та біль старих ран, думки про побратимів нагадували йому про війну. Не раз на фронті він казав собі: «Якщо залишусь живий, розкажу про все, що пережив».
У 1946 році побачила світ перша частина трилогії «Прапороносці» — «Альпи», наступного року вийшла друга частина — «Голубий Дунай», а в 1948 році — остання книга трилогії — «Злата Прага». Твір приніс молодому письменнику надзвичайний успіх і визнання.
1946 року Гончар, закінчивши університет, поступив до аспірантури і переїхав до Києва. Він відразу поринув у напружену творчу роботу. Одна за одною виходять його книжки. Теми творів різні, але в кожному є неповторна і правдива взаємодія трагічного й людяного. Його філософія людяності віщує перемогу щастя й добра.
У кінці 40-х і на початку 50-х років Гончар пише низку новел «Весна над Моравою», «Модри Камень», «Ілонка», «Гори співають» «Усман та Марта», повість «Земля гуде».
Крім літературної діяльності, Олесь Гончар плідно працює над дослідженням творчості інших письменників: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Івана Котляревського, Василя Стефаника, Олександра Довженка, Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Остапа Вишні.
Свіжість поглядів на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор у нових своїх творах, що з’явилися упродовж 60-х — 70-х років. Серед них — романи «Тронка», (1963), «Собор», «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), Новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами», «Пізнє прозріння» (1974).
Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.
Письменник включається в боротьбу за українську державність, виступає з гостропроблемними статтями, підтримує студентів у час їхнього протистояння влади — багатоденного голодування на Хрещатику похмурої осені 1990 року.
У 1991 році з’являється публіцистична книга «Чим живемо», у якій митець роздумує про українське відродження.
Смерть прийшла передчасно. Олесь Гончар — совість суспільства — так потрібен нині, у час становлення Української держави! Тож урочисті похорони на Байковому цвинтарі (14 липня 1995 року) були щирим виявом глибокої пошани до людини, яка свідомо обрала тернистий шлях служіння і до кінця чесно пройшла його.
Протягом усього творчого життя Олесь Гончар звертався до малих літературних жанрів — новел та оповідань, ставлячи їх на один філософсько-естетичний щабель з великими призовими полотнами.
Новелістика Гончара — високохудожня частина його творчого доробку. Причому тематика його новел дуже різноманітна. Все письменницьке життя Гончара сповнене спогадів про минулу війну і вболівань за сучасне та майбутнє людства, про що свідчать новели «Модри Камень» (1946), «Весна за Моравою» (1947), «За мить щастя» (1964), «З тих ночей» (1974), «Плацдарм» (1985) і багато-багато інших.
Ранні довоєнні твори Гончара свідчать про його тяжіння до малих прозових жанрів, в яких концентровано великі проблеми і важливі теми. Письменник довів, що можна «у невеликому відкрити велике, у краплі води побачити сонце і почути гомін моря... Таке вміння властиве талантові народнопоетичному».
Немає коментарів:
Дописати коментар